ПРО НАС
У 1950 році група українських іммігрантів, які оселилися в Ютіці, штат Нью-Йорк, зустрілася з преподобним Савином Дурбаком і вирішила створити нову парафію. Було сформовано комітет, і в червні 1951 р. було отримано дозвіл від єпископа-ординарія, що дозволило приєднання парафії назвати Українською церквою Святого Володимира Великого.
Першим парохом церкви був преподобний Іван Прокопович. Спочатку богослужіння відбувалися в литовській католицькій церкві Св. Юра, проте парафіяни бажали мати власну святиню, в якій могли б молитися. У 1951 році нова парафія придбала для свого нового будинку колишню єпископальну церкву Святого Юра на Стейт-стріт. Будівля перебувала в жалюгідному стані. Після великої реставрації та благоустрою самими парафіянами, у Великодню неділю 1952 року була звершена І Божественна Літургія.
У травні 1952 року священик Богдан Смик був призначений парохом, починаючи 42-річний духовний керівник нашої церкви. Отець Смик був далекоглядним, а також захопленим бізнесменом, який наглядав і сприяв період значного зростання населення та приміщень нашої церкви. Він і його дружина Володимира були улюблені нашими парафіянами та громадою.
У 1953 році було придбано велику ділянку землі для кладовища та парафіяльного парку. Із зростанням кількості парафіян стало очевидним, що церковні приміщення більше не будуть обслуговувати парафії, тому у 1957 році було створено будівельний фонд.
Першою спорудою була школа-аудиторія. У квітні 1964 року було розбито землю, а в травні 1965 року будівлю освятили. У цій будівлі були приміщення для різноманітних парафіяльних функцій і програм, а також приміщення для навчальних закладів нашої школи українських знань і релігієзнавства. Аудиторія була місцем для всіх парафіяльних заходів і місцем для зміцнення наших парафіяльних зв’язків. Він також послужив основою для діяльності зі збору коштів, щоб допомогти нам збільшити наш будівельний фонд в очікуванні подальшого зростання. Завдяки діяльності зі збору коштів, таких як продаж вареників, ігри в бінго та наш щорічний український фестиваль разом із щедрими пожертвами наших парафіян, наш будівельний фонд зміг збільшити, дозволяючи продовжити розширення наших об’єктів.
У 1974 році було придбано красиву вікторіанську будівлю на вулиці Дженезі, щоб служити нашим новим парафіяльним домом. Додаткова купівля землі навколо актового залу дозволила розширити паркувальне місце. У цю купівлю землі було включено ділянку на 4 Cottage Place, де ми б виконали нашу мету побудувати нашу нову церкву. Наша мрія стала реальністю в жовтні 1976 року, коли була розбита земля для нашого нового святилища.
Церква була освячена в липні 1978 року і стала нашим новим домом. Протягом наступних кількох років благоустрій святині почалося здебільшого фінансуватися за рахунок щедрих пожертвувань наших парафіяльних організацій, наших парафіян та друзів. Іконостас був встановлений у травні 1982 року, а вітражі – у травні 1983 року. На жаль, теперішній Преосвященний канонік Смик не зміг стати свідком здійснення своєї мрії. Він заснув у Господі в жовтні 1994 року до завершення благоустрою храму. Це був дуже важкий час для нашої парафії, оскільки втрату такої знакової постаті важко переживати.
У листопаді 1994 року нашим новим пастором був призначений преподобний Михайло Бундз. Розуміючи важливість мрії отця Смика, він наглядав за завершенням благоустрою храму вчасно до святкування 50-річчя нашого храму у 2000 році. За час перебування отця Бунджа він наглядав за ремонтом нашого парафіяльного будинку та орендованого майна на вул. Мандевіль, як вул. а також Каретний будинок за церквою. Він відновив щотижневі розпродажі вареників і наш щорічний фестиваль, тим самим піднявши дух нашої спільноти. Він також відіграв важливу роль у будівництві нової господарської будівлі/каплиці цвинтаря, яку завершив і благословив єпископ Павло Хомницький у липні 2008 року.
Історія нашої парафії – плідна історія, породжена наполегливою працею та бажанням здійснити мрію. Наші пастирі, керівництво церкви, а особливо наші парафіяни заслуговують великої похвали за свої зусилля. Наша відповідальність – підтримувати та розвивати те, над чим до нас так старанно працювали.